Пам'ятки

Пам'ятка з попередження та протидії стосовно домашнього насильства

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» запровадив нові механізми захисту дітей та жінок від домашнього насильства.

Поняття «домашнє насильство», його види

Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Види домашнього насильства та їх ознаки:

§ фізичне (заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, мордування, залишення в небезпеці, ненадання допомоги, заподіяння смерті);

§ сексуальне (будь-які діяння сексуального характеру, вчинені без згоди особи);

§ психологічне (словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, що спричиняють невпевненість, нездатність захистити себе, шкоду психічному здоров'ю);

§ економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів чи документів, перешкоджання в отриманні лікування, заборона працювати, примушування до праці, заборона навчатися).

На кого поширюється законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству?

Незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:

1. подружжя;

2. колишнє подружжя;

3. наречені;

4. мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);

5. особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

6. особи, які мають спільну дитину (дітей);

7. батьки (мати, батько) і дитина (діти);

8. дід (баба) та онук (онука);

9. прадід (прабаба) та правнук (правнучка);

10. вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);

11. рідні брати і сестри;

12. інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

13. діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

14. опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

15. прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Які існують заходи щодо протидії насильству?

§ Терміновий заборонний припис стосовно кривдника (поліцією до 10 днів; лише у випадках домашнього насильства)

§ Обмежувальний припис стосовно кривдника (судом до 6 місяців; у випадках домашнього насильства)

§ Взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (поліцією; у випадках домашнього насильства)

§ Направлення кривдника на проходження програми для кривдників (судом або за згодою; у випадках домашнього насильства)

Що робити, якщо випадок насильства трапився?

Зверніться для зняття побоїв!

У разі, якщо Ви стали жертвою домашнього фізичного або сексуального насильства навіть якщо у Вас не має видимих ознак ушкоджень (наприклад синців чи подряпин), НЕГАЙНО вирушайте на прийом до лікаря у травмпункт/судово-медичного експерта, щоб своєчасно зафіксувати тілесні ушкодження і визначити ступінь їх тяжкості.

Надалі це допоможе притягнути Вашого кривдника до кримінальної відповідальності.

Для зняття таких пошкоджень можна звернутися до судово-медичної експертизи.

В подальшому висновок експерта буде вагомим доказом у суді.

Складіть письмову заяву про вчинення кримінального правопорушення!

У разі вчинення фізичного або домашнього насильства, бажано НЕГАЙНО звернутись до районного відділення поліції для складання письмової заяви про вчинення кримінального правопорушення, до якого слід додати копію висновку судово-медичного експерта, до якого можна звернутися у разі . У такій заяві слід коротко та чітко описати всі обставини справи. Також письмова заява може бути направлена, як цінний лист з повідомленням про доставку.

Корисні контакти для термінового звернення

§ 102 – поліція;

§ 103 - швидка допомога;

§ 116 123, 0-800-500-335 - Національна гаряча лінія з протидії насильству та торгівлі людьми (ГО “ЛаСтрада”).

§ 1547 - Всеукраїнська гаряча лінія підтримки потерпілих від насильства (цілодобово)

§ 0-800-213-103 – Єдиний контакт-центр безоплатної правової допомоги

Якщо ви страждаєте від насильства, не мовчіть! Звертайтесь за допомогою!

Пам'ятка з попередження та протидії Булінгу

Права дитини Конвенції ООН

Юний друже!

Більш ніж у сорока статтях Конвенції ООН про права дитини викладені права, які має КОЖНА ДИТИНА.

Ось деякі з них:

• Кожна дитина має право на життя

• Усі діти є рівні у правах

• Усі діти мають право на любов та піклування

• Усі діти мають право на захист від усіх форм дискримінації

• Усі діти мають право на збереження індивідуальності

• Усі діти мають право вільно висловлювати свої погляди

• Усі діти мають право на вільне спілкування

Саме ці статті дають тобі право захищати себе у будь-яких обставинах та від будь-яких дій. Тоді, коли порушується твій спокій, коли тебе ображають, обзивають, принижують, застосовують фізичні дії або погрожують.

Пам’ятай, що ти маєш право захищати себе та свою гідність завжди. І коли це сварка з другом або якесь непорозуміння з однокласником, що буває часом у всіх. І коли негативна увага та дії щодо тебе тривають уже деякий час. Та якщо у першому випадку ти можеш вирішити проблему самотужки, то в другому тобі обов’язково потрібно звернутися за допомогою. Бо без втручання дорослих цю ситуацію вирішити майже неможливо та небезпечно.

Отже, перший крок у боротьбі з цькуванням – звернутися за допомогою. До кого? Насамперед до батьків. Якщо з деяких причин ти не можеш цього зробити, поміркуй, хто з дорослих може тобі допомогти. Це можуть бути старші брати або сестри, бабусі чи дідусі, хрещені батьки, родичи тощо. Тобто ті дорослі люди, яким ти довіряєш. Саме цьому дорослому потрібно розповісти усю твою історію. Від початку, від першої негативної дії щодо тебе. З усіма подробицями, як би не було соромно та гірко.

По-друге, ніякої самодіяльності. Якщо тебе цькують, діяти у відповідь треба законним шляхом. Усі учасники цих подій будуть відповідати за свої вчинки згідно з законом. Навіть діти, бо з 14 років вони вважаються частково дієздатними і можуть нести покарання за свої дії. В іншому випадку за дітей несуть відповідальність батьки. Тому намагайся не мститися або вирішувати проблему самотужки, як у кіно чи книжці. Твої необдумані дії можуть привести до небажаних наслідків. І знов таки, перед законом несуть відповідальність усі учасники конфлікту, і ти також.

Що ти можеш зробити корисного для себе в рамках закону – вести щоденник булінгу, поки ситуація вирішується. Тобто записувати, коли, хто і що робив тобі або проти тебе. Які свідки були довкола, хто чув та бачив ці ситуації. Це буде така собі добірка свідоцтв цькування. Але краще про це одразу казати «своїм» дорослим. А потім вже буде видно, чи знадобляться ті записи взагалі.

По-третє, як би тобі не було сумно, соромно або зле, не відмовляйся від допомоги психолога. Це той спеціаліст, який допомагає людям, що потрапили у важку ситуацію. Психолог допоможе розібратися в твоїх емоціях, яких дуже багато, вони усі різні і такі сильні, що це може лякати. Ця людина підкаже, як впоратися з негативним досвідом, що залишився після цькування. Допоможе врівноважити твій внутрішній стан. Навчить, як поводитися, щоб не допустити такої ситуації у подальшому, або як припинити цькування якомога раніше. Не соромся! Робота з психологом є конфіденційною. Тобто навіть батьки не будуть знати, про що ви говорите з психологом, без твого дозволу. Виняток – факти, що свідчать про загрозу твоєму життю.

Ще один важливий момент: якщо це можливо, не зустрічайся та не спілкуйся зі стороною кривдника без батьків або дорослих, які на твоєму боці. У таких ситуаціях, без свідків, можливі погрози або провокації, що можуть призвести до небажаних дій з твого боку.

Наступна порада – по можливості не відмовляйся від своїх інтересів поза школою. Тобто не кидай відвідування улюбленого гуртка або секції, підтримуй домашні традиції, спілкуйся з друзями. Пам’ятай, школа – це не все твоє життя. Є ще багато місць, де тебе чекають, люблять та підтримують. А наші улюблені справи заряджають нас силою та дають наснагу.

Головне, що ти повинен пам’ятати завжди, – ти маєш право захищати себе, свою гідність та своє життя у будь-якій ситуації! Але захист – це не завжди відповідь на образу чи влучна здача у бійці. Іноді захистити себе – це заявити про своє невдоволення та дискомфорт, моральний чи фізичний. І чим раніше ти про це скажеш, тим легшими будуть наслідки. Не соромся просити поради або допомоги! Ти маєш право на це!

І ще пам’ятай: ти ні в чому не винен! Просто так склалася ситуація. Так іноді буває, на жаль.

Телефони довіри:

1. Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;

2. Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;

3. Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

4. Єдиний контакт-центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103 (цілодобово і безкоштовно в межах України);

5. Національна поліція України 102.

Булінг - Маркери для вчителя

У випадку з булінгом одна з ключових задач – виявити проблему якомога раніше. Поки ще можна все зупинити, поки ситуація не зайшла надто далеко та наслідки не спричинили великої шкоди.

Цькування здебільшого відбувається не на очах вчителів та дорослих. Це процес потайний, який часто проходить за межами класу чи школи. Але у колективі обов’язково відбуваються зміни, що на перший погляд не пов’язані з цькуванням, але можуть сигналізувати про нього.

Отже, на що треба звернути увагу вчителю, що може бути передвісниками або маркерами цькування у класі:

• занадто підвищена емоційна атмосфера у класі;

• ви помічаєте, що діти припиняють спілкуватися та замовкають при появі поряд вчителя або дорослого;

• спостерігається відокремлення окремих учнів від решти класу;

• у класі сталося «перегрупування» дружніх кіл;

• кардинальна зміна поведінки окремої дитини – як пригнічена, сумна, закрита, так і навпаки – занадто піднесена, жвава, агресивна;

• раптове та нехарактерне зниження шкільної успішності окремої дитини;

• часті хвороби та/або прогули окремої дитини, не притаманні їй до цього часу.

Якщо ви помітили якісь з цих ознак та запідозрили негаразди у дитячих відносинах, варто звернутися до шкільного психолога за допомогою. Психологи мають у своєму арсеналі методики, які допоможуть виявити ймовірних або вже існуючих учасників цькування.

Що важливо пам’ятати:

1. Цькування – явище групове, одна з форм поведінки групи, тож працювати щодо його подолання треба з усіма членами групи. Окрема робота (виховні бесіди, каральні санкції, корекція з психологом тощо) тільки з жертвою або тільки з агресором призведе до тимчасового результату, але цькування не зупинить.

2. Група, яка згуртувалася навколо загальної цікавої мети, не буде цькувати. Гарний приклад – секції у дитячих будинках творчості, компанії однодумців. А от група, яку створили штучно, у якої немає спільної мети, що об’єднує, але є потреба у згуртуванні (а шкільні класи є саме такими групами), обов’язково знайде, проти чого або, скоріш, проти КОГО об’єднатися.

3. Діти ніколи не можуть впоратися з булінгом самотужки, це не «пройде саме»! У цьому процесі вкрай необхідне втручання стороннього дорослого – і не одного.

4. Важливо розрізняти непопулярність та цькування. Непопулярна дитина може бути без друзів у класі, мало спілкуватися та не «лізти у перші ряди» у громадській діяльності. Цькування може маскуватися під непопулярність, але коли дитина потерпає від насильства, психологічного або фізичного, сумнівів не має бути.

Отже, що потрібно робити, коли виявлено цькування:

• Припинити процес насильства та достеменно визначити, що трапилося, коли, де, хто учасники, свідки, скільки часу триває тощо.

• Повідомити про ситуацію дирекцію ліцею та батьків учасників булінгу. По-перше, ситуація серйозна, до неї залучено багато дійових осіб, існують ймовірні тяжкі наслідки, тож вирішувати цю проблему повинні усі разом. А по-друге, нещодавно прийнятий закон України № 8584 щодо подолання булінгу передбачає адміністративну відповідальність усіх дієздатних осіб, які брали участь у цькуванні або які нічого не зробили для його припинення.

• Звернутися по допомогу до інших спеціалістів – психолога, соціального робітника, експерта та інше.

• Разом з батьками, адміністрацією ліцею, іншими спеціалістами визначити та реалізувати заходи з підтримки постраждалого – надання медичної та психологічної допомоги, тимчасове невідвідування шкільних занять, переведення до іншого класу та інше.

• Разом з адміністрацією, батьками дитини-агресора та іншими спеціалістами визначити і застосувати дисциплінарні та виховні заходи щодо дитини-агресора. Це може бути бесіда, зауваження, догана, подальше спостереження та надання психологічної допомоги.

• Провести з класом бесіду щодо цькування у колективі. Але! Привселюдно не можна називати скривджену дитину жертвою, а її кривдника – агресором! Це тільки підтвердить «правоту» ситуації, ролей її учасників та їх дій. Тобто агресор отримає підтвердження того, що він домігся того, заради чого і здійснював цькування. А жертва отримає чергове, та ще й привселюдне, приниження. Бесіди щодо з’ясування обставин, виховні бесіди тощо треба проводити або в дуже вузькому колі людей, або наодинці. Важливо залучити дітей до обговорення цієї теми, разом виробити план дій щодо подолання булінгу у класі.

• Провести батьківські збори, присвячені темі цькування. Надати батькам інформацію про булінг (причини виникнення, дійові особи, сигнали про наявність, наслідки та інше), що допоможе їм попереджати або визначати явище цькування.

• Коли гостра стадія процесу минула, впроваджуються кроки, що забезпечать у колективі атмосферу поваги та толерантності, упорядкують поведінку дітей.

Важливо розробити, можливо разом з учнями, класну збірку правил або Кодекс поведінки, що буде визначати прийнятні та недопустимі види поведінки у класі . Корисним для учнів буде періодично обговорювати та розбирати, чи вдається їм дотримуватись цього Кодексу, що заважає або допомагає і т. д.

Залучення всього колективу до якоїсь спільної справи, що буде об’єднувати всіх, згуртовувати. Важливо підібрати таку справу, до якої були би залучені УСІ учні. Або це може бути декілька справ чи заходів, де у різних сферах будуть брати участь УСІ! Щоб кожен учень зміг відчути себе корисним для інших, мав визнання у чомусь своєму, мав змогу показати себе.

Проведення разом з психологом або соціальним педагогом різноманітних вправ та ігор для формування у колективі почуття згуртованості, доброзичливості, толерантності, довіри, взаємоповаги тощо.

Як бачите, протидіяти булінгу складно та довго. Це потребує великих зусиль, займає багато часу, а результат можна побачити не одразу. І подолавши наслідки конкретної ситуації, не можна думати, що цькування не повториться. Головне у боротьбі з булінгом – постійна профілактична діяльність, швидке реагування та подолання найменших проявів та зародків цькування.

Дорослі, будьмо уважнішими до своїх дітей!

Булінг- пам'ятка для батьків

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми по відношенню одне до одного, а саме булінгу.

Булінг (від англійської—хуліган,забіяка,задирака,грубіян)визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Багато дітей соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу. Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу,то скажіть їй:

Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви на її боці).

Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Якщо ви маєте підозри, що ваша дитина страждає від погроз, переслідувань або побиття - не тримайтеся осторонь і не чекайте допоки все налагодиться саме по собі. Станьте на захист, будьте конструктивними та дійте.

Кілька порад батькам щодо протидії булінгу

Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

1. Поговоріть з дитиною відкрито і доброзичливо, вислухайте її та запевніть, що завжди та попри все ви на її боці, а ще в тому, що кожна людина має право на повагу і безпеку.

2. Допоможіть дитині зрозуміти, що вона не є ані "ябедою", ані "наклепником". Вона смілива людина, яка не боїться говорити правду, щоб захистити себе та інших і, навіть, допомогти виправити ситуацію.

3. Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте: що і коли трапилось. Якщо є можливість - зберіть докази.

4. Домовтеся про зустрічі з дорослими, які опікуються вашою дитиною та дітьми агресорами (з батьками, вчителями, адміністрацією школи тощо).

5. На зустрічах - поясніть ситуацію, намагаючись бути максимально спокійним та конструктивним .

6. Спробуйте створити зрозумілий і максимально простий план щодо протидії булінгу.

7. Пам'ятайте, що ваше пряме втручання, наприклад спроба "виховати" чужу дитину, особливо, якщо йдеться не про доброзичливу розмову, а про погрози такі дії можуть нашкодити та ще більше загострити ситуацію.

8. Дотримуйтеся плану та будьте уважні до власної дитини, її поведінки, реакцій, почуттів.

Якщо ваша дитина агресор

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки;

2. Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів;

3. Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого наступає відповідальність;

4. Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями іпокараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;

5. Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять

6. Агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

7. Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!

Відповідальність !

Доки дитині не виповнилось 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки.

Пам’ятайте: якщо Ваша дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство (булінг), батьки можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності.

Відповідальність за деякі прояви булінгу наступає до досягнення дитиною 18 років –З 14 РОКІВ.

Як діяти, якщо ви стали свідком булінгу

1. Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати;

2. Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги, запропонувати дітям самостійно вирішити конфлікт;

3. Пояснити, які саме дії Ви вважаєте булінгом і чому їх варто припинити;

4. Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей;

5. Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Пам’ятайте, що ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!